Кам'янка Онлайн

Земельні ресурси Кам'янщини на сьогодні перебувають у досить складному стані. Так, земельний фонд Кам'янщини (72,54 тис. га) характеризується високою освоєністю сільськогосподарських угідь, що складають 75 %.

У цілому площа сільськогосподарських угідь становить 53,05 тис. гектарів, з них 45,42 тис. гектарів – рілля, 1,49 тис. гектарів – сіножаті; 5,26 тис. гектарів – пасовища; 0,61 тис. гектарів – багаторічні насадження; 0,27 тис. га перелоги.

Фактична розораність території району становить 79,7%.

На зниження родючості грунтів впливають водна та вітрова ерозії, а також людський фактор, що мають досить суперечливий характер тому, що вдосконалення технологій і наростання виробництва сприяє збільшенню виробництва продуктів харчування, а безсистемне та негосподарське використання землі призводить до зниження родючості грунтів в зв'язку із їх переущільненням, втратою грудкувато-зернистої структури, водопроникністю та аераційною здатністю з усіма екологічними наслідками.

Інтенсивність ведення сільського господарства, водна і хімічна меліорація призводять до інтенсивного розвитку процесів ерозії, ущільнення орного шару грунту, зниження його родючості.

Стан грунтового покриву нині є критичним і перебуває на межі виснаження внаслідок забруднення грунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб.

Негативні наслідки неефективного та безгосподарського використання основного багатства району – землі – свідчать про необхідність вирішення еколого-економічних проблем у землекористуванні.

Одним із механізмів вирішення проблеми є землеустрій – сукупність заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання. Варто зазначити, що на даний час відсутні схеми землеустрою і техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, що стало причиною не завжди раціонального, а деколи і хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодженості соціальних інтересів суспільства.

З метою виправлення ситуації Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів”, який набрав чинності 9 серпня 2010 року. Даним законом передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель .

Використання земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, тягне за собою накладанням штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На період до 1 січня 2015 року це стосується лише тих землевласників та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею більш як 100 гектарів.

Постає головне питання, яким має бути порядок розроблення та затвердження проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, склад та зміст таких проектів.

Отже відповідно до статті 186 Земельного Кодексу України проекти землеустрою після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами.

Статтею 52 Закону України "Про землеустрій” визначено, що проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів. Такі проекти землеустрою визначають: розміщення виробничих будівель та споруд; організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; складання схем чергування культур у сівозміні; проектування полів сівозміни; розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Еколого-економічному обгрунтуванню сівозміни має передувати комплекс заходів по впорядкуванню угідь. Зокрема має бути вивчена та систематизована інформація щодо економічних показників та спеціалізації сільськогосподарського товаровиробника; кількості наявних земель, їх структура, площі; розміщення земельних ділянок; рельєфу території грунтового покриву, забезпечення людським та матеріально-технічним ресурсом, транспортних розв'язок, ринку збуту сільськогосподарської продукції та ряду інших чинників.

У кінцевому результаті товаровиробник має одержати проект, який забезпечить раціональне і ефективне використання усіх земель, створить сприятливі умови для підвищення продуктивності праці, мінімізації капіталовкладень, врегулює питання призупинення ерозійних процесів, визначить площі земель, використання яких є економічно неефективним та екологічно небезпечним.

Що стосується сівозмін то вони класифікуються за такими ознаками: використанням, провідними культурами і кількістю полів.

За використанням визначають такі типи сівозмін:

--польові (вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі);

-- кормові (вирощують переважно кормові культури, до таких сівозмін відносяться прифермські і лукопасовищні сівозміни);

--спеціальні (вирощують переважно певні специфічні культури, які не доцільно вирощувати в польових сівозмінах – овочеві, рисові, льонові, а також грунтозахисні).

Провідні культури у сівозміні визначає її види тобто при вирощування зернових та просапних культур, сівозміна називається зернопросапною. Застосовують також зернопарову, зернопарокартопляну, просапну та інші сівозміни. Відповідно до кількості полів сівозміни бувають десяти-, дев'яти-, восьми- і т.д. пільними.

Крім того, при складанні сівозмін необхідно враховувати оптимальне співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах.

Насамкінець варто зазначити, що розробники несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених проектами землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін та впорядкування угідь. Авторський нагляд за виконанням проектів землеустрою здійснюється виконавцем і передбачає перевірку повноти та якості виконання заходів, окремих рішень, передбачених документацією, а також вимог нормативно-правових актів.